У книжці зібрано полемічні виступи автора в дискусіях про дослідження та форми увічнення трагедії в Бабиному ярі, які точились у 2005–2007 роках у київській пресі – «Дзеркалі тижня», «Телекритиці» й інших виданнях. На відміну від більшости дискутантів, автор знає, що пише, і пише тільки те, що знає. Проаналізувавши наявні архівні та друковані джерела (нацистські аерофотозйомки, геодезичну та будівельну документацію, писемні джерела), автор дійшов цілком обґрунтованого висновку: розстріли відбувалися зовсім не там, де їх увічнювали досі й планують увічнити на державному рівні нині. Його дослідження потвердило результати роботи комісії Держбуду УРСР, яка розглядала це питання 1969 року, проте сучасні автори їх проіґнорували. В перебігу архівних пошуків дослідник уточнив інші важливі факти, дотичні до проблеми, зокрема місце розташування Сирецького концтабору військовополонених. Хочеться вірити, що перевидання статтей кількарічної давности приверне до них увагу й офіційний погляд на питання, якому їх присвячено, буде переглянуто. Книжку проілюстровано репродукціями замальовок Києва та киян періоду нацистської окупації, які виконав Юрій Павлович. Невелика вибірка із понад 20 тисяч натурних малюнків, які залишив цей київський етнограф і які зберігаються в різних сховищах (головно в академічному Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології), наводить на думку про бажаність окремого видання Павловичевої графіки: її документальна вартість незаперечна.