Будні районного гебіста
Будні районного гебіста
Автобіографічна сповідь офіцера-оперативника КҐБ з української глибинки про радянські органи державної безпеки зразка восьмидесятих-дев’яностих років минулого століття, в якій художньо описуються форми, методи, оперативні сили і заходи, що застосовувались чекістами проти власного народу для утримання його в покорі страхами і жахами невідворотного покарання, масовими чи вибірковими репресіями аж до фізичного знищенням непокірних.
Автор описує те, чому був безпосереднім свідком, про що дізнався під час навчальної чекістської підготовки, буденної агентурно-оперативної роботи, з спеціальної цілком таємної літератури чи з оповідок бувалих колег. Наголошує на безкомпромісній боротьбі «озброєного загону партії» проти українського дисидентського руху, національно-демократичної та націоналістичної опозиції останніх років перед здобуттям Україною державної незалежності.
В описаному відверто розповідає про вражаючі нестиковки дійсних фактів з їх офіційним трактуванням, про спеціально вибудовану і досі діючу систему приховування і фальсифікації історичної правди, сліди якої знаходимо в сучасних підручниках історії України. На прикладі осіб, що були в полі зору радянської контррозвідки за часів служби в ній автора, а також на прикладі близьких і рідних, подає дещо інше трактування історії Великої війни.
Коротко показує історію створення органів державної безпеки, їх становлення та розвиток. Аналізує проти-, позазаконні та сумнівні дії розвідувальних та спеціальних служб, роль, місце, корисність і загрози цієї «пікантної роботи» в сучасному суспільстві. Окремо робить екскурс в історію саме українських національних спецслужб та відмічає історичні заслуги наших видатних земляків-українців, непересічних розвідників і контррозвідників світового рівня на службі як рідному народу, так і іншим державам.
Думаю, читач з розумінням поставиться до змін деяких імен моїх персонажів: об'єктів, агентів, довірених, оперативників і до запевнення, що якщо хто і побачив якусь подібність — то це чисто випадкове, бо це мої уявлення. Насправді такого не було тільки тому, що такого взагалі ніколи бути не могло, не може і бути не повинно.
Автобіографічна сповідь офіцера-оперативника КҐБ з української глибинки про радянські органи державної безпеки зразка восьмидесятих-дев’яностих років минулого століття, в якій художньо описуються форми, методи, оперативні сили і заходи, що застосовувались чекістами проти власного народу для утримання його в покорі страхами і жахами невідворотного покарання, масовими чи вибірковими репресіями аж до фізичного знищенням непокірних.
Автор описує те, чому був безпосереднім свідком, про що дізнався під час навчальної чекістської підготовки, буденної агентурно-оперативної роботи, з спеціальної цілком таємної літератури чи з оповідок бувалих колег. Наголошує на безкомпромісній боротьбі «озброєного загону партії» проти українського дисидентського руху, національно-демократичної та націоналістичної опозиції останніх років перед здобуттям Україною державної незалежності.
В описаному відверто розповідає про вражаючі нестиковки дійсних фактів з їх офіційним трактуванням, про спеціально вибудовану і досі діючу систему приховування і фальсифікації історичної правди, сліди якої знаходимо в сучасних підручниках історії України. На прикладі осіб, що були в полі зору радянської контррозвідки за часів служби в ній автора, а також на прикладі близьких і рідних, подає дещо інше трактування історії Великої війни.
Коротко показує історію створення органів державної безпеки, їх становлення та розвиток. Аналізує проти-, позазаконні та сумнівні дії розвідувальних та спеціальних служб, роль, місце, корисність і загрози цієї «пікантної роботи» в сучасному суспільстві. Окремо робить екскурс в історію саме українських національних спецслужб та відмічає історичні заслуги наших видатних земляків-українців, непересічних розвідників і контррозвідників світового рівня на службі як рідному народу, так і іншим державам.
Думаю, читач з розумінням поставиться до змін деяких імен моїх персонажів: об'єктів, агентів, довірених, оперативників і до запевнення, що якщо хто і побачив якусь подібність — то це чисто випадкове, бо це мої уявлення. Насправді такого не було тільки тому, що такого взагалі ніколи бути не могло, не може і бути не повинно.
Автобіографічна сповідь офіцера-оперативника КҐБ з української глибинки про радянські органи державної безпеки зразка восьмидесятих-дев’яностих років минулого століття, в якій художньо описуються форми, методи, оперативні сили і заходи, що застосовувались чекістами проти власного народу для утримання його в покорі страхами і жахами невідворотного покарання, масовими чи вибірковими репресіями аж до фізичного знищенням непокірних.
Автор описує те, чому був безпосереднім свідком, про що дізнався під час навчальної чекістської підготовки, буденної агентурно-оперативної роботи, з спеціальної цілком таємної літератури чи з оповідок бувалих колег. Наголошує на безкомпромісній боротьбі «озброєного загону партії» проти українського дисидентського руху, національно-демократичної та націоналістичної опозиції останніх років перед здобуттям Україною державної незалежності.
В описаному відверто розповідає про вражаючі нестиковки дійсних фактів з їх офіційним трактуванням, про спеціально вибудовану і досі діючу систему приховування і фальсифікації історичної правди, сліди якої знаходимо в сучасних підручниках історії України. На прикладі осіб, що були в полі зору радянської контррозвідки за часів служби в ній автора, а також на прикладі близьких і рідних, подає дещо інше трактування історії Великої війни.
Коротко показує історію створення органів державної безпеки, їх становлення та розвиток. Аналізує проти-, позазаконні та сумнівні дії розвідувальних та спеціальних служб, роль, місце, корисність і загрози цієї «пікантної роботи» в сучасному суспільстві. Окремо робить екскурс в історію саме українських національних спецслужб та відмічає історичні заслуги наших видатних земляків-українців, непересічних розвідників і контррозвідників світового рівня на службі як рідному народу, так і іншим державам.
Думаю, читач з розумінням поставиться до змін деяких імен моїх персонажів: об'єктів, агентів, довірених, оперативників і до запевнення, що якщо хто і побачив якусь подібність — то це чисто випадкове, бо це мої уявлення. Насправді такого не було тільки тому, що такого взагалі ніколи бути не могло, не може і бути не повинно.
