Нова книжка зветься інакше, але вона теж за великим рахунком «госпелс і спірічуелс», та й взагалі все, що пише Жадан останні років десять — «госпелс i спiрiчуелс», як би воно не визначалося автором, критикою та видавцями: зонги, балади, коментарі, вірші з прозою чи проза з віршами, увесь цей джаз не що інше як «духовні співи растаманів», духовні гімни переселенців. Суть спірічуелсу (госпел — той же спірічуелс, тільки авторизований) у безпосередньому переживанні біблійної історії, в перекладанні її з книжкової мови на мову вулиці. При тому біблійні історії відчуваються як те, що відбувається тут і зараз, — у цьому місті, в цім степу, на цій трасі, з цими людьми, з чоловіками і жінками, з солдатами, торговцями й мандрівниками, тими, хто молиться і тими, хто не молиться».