Броди
Броди
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 69 / 2012
Майже тисячолітнє місто
Тут, де закінчувалися поліські болота і починалися подільські горби, через ріки, що стікали з Вороняцького кряжу і перетинали шлях, який з’єднував давньоруські міста з містами Західної Європи, знаходились переправи – броди, які й дали назву населеному пункту – Броди. Очевидно, спочатку то був охоронний пункт цих переправ, а згодом виникло поселення, через яке йшов шлях на південь, на Поділля й далі до Чорного моря. Тим шляхом у західні околиці Київської Русі часто приходили кочові орди, руйнуючи все на своєму шляху. Можливо, саме під час одного з таких набігів і зникли давні Броди, першу письмову згадку про які відносять до 1084 року.
Сучасне місто ототожнюють із згаданими у «Повчанні Володимира Мономаха дітям» Бродами. Тут навесні і взимку 1084 року відбувалися зустрічі між чернігівським князем Володимиром Мономахом і волинським князем Ярополком Ізяславичем. У XIV столітті за землі, які знаходились на межі Галицького і Волинського князівств, велася боротьба між Польським Королівством та Великим Князівством Литовським. Після битви за Олесько 1432 р. край переходить повністю у руки поляків. У цій битві серед оборонців Олеська згадується Нег Трібродський (Старобрідський), з яким пов’язують згадки про литовський період існування Бродів. У 1441 році польський король Владислав Яґелоньчик подарував землі Олеського ключа, територія якого охоплювала значну частину сучасної Брідщини, шляхтичу Яну із Сени – Сенінському. У 1511 році Броди згадуються в переліку сіл, що переходять у власність родини Каменецьких.
Новий етап в історії Бродів пов’язаний з белзьким воєводою Станіславом Жолкевським. Воєвода Жолкевський купив село Броди у 1580 році і, отримавши від короля Стефана Баторія магдебурзьке право (1584р.) та видавши локаційну грамоту (1586р.), заклав місто Любич, яке назвав на честь свого родинного герба (назва проіснувала до середини 1590-х років). Врахувавши те, що через Броди «тракт давній з Русі на Поділля, Волинь і з різних міст руських до інших міст на Русі провадив», а також «що це поселення лежить на самому перешийку татарських наїздів», і «коли уфортифіковане буде, багатьом мешканцям за притулок, а ворогам за перешкоду в дальших наступах служити може», С. Жолкевський вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. На жаль, до сьогодні не віднайдено описів замку часів Жолкевських (1580 – 1629 рр.). Однак вважається, що саме за Станіслава Жолкевського були закладені основи так званого «ідеального міста», яке вдалося розбудувати великому коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конєцпольському, котрий володів Бродами у 1629 – 1646 роках. Для фортифікації міста було запрошено відомого французького інженера Гійома Левассера де Боплана, котрий, втілюючи в життя ренесансний ідеал міста-зірки та врахувавши географічні особливості місцевості, перетворив Броди у місто-фортецю. Над втіленням проекту «ідеального міста» у 1630 – 1650 роках працювали італійські архітектори Андре дель Аква та Дзіяні Спінета.
У 1633 році Броди отримали привілей, згідно з яким міські цехи прирівнялися в правах з львівськими, а ярмарки – з люблінськими та торунськими. Економічний розвиток сприяв появі у місті купців і ремісників різних національностей. Крім українців й поляків, тут жили шотландці, вірмени, греки, євреї. За значимістю Броди посідали в той час друге місце у Руському воєводстві. У вересні 1648 року місто захопили війська Богдана Хмельницького. З 1682 року Бродами володіла родина Собєських, а в 1704 – 1834 роках місто перебувало у власності Потоцьких, родинний герб яких «Пилява» був на міських печатках до 1939 року. На початку XVIII ст. під час Північної війни та боротьби за польську спадщину місто зазнало значних збитків від російських військ.
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Броди увійшли до складу Австрійської імперії і стали прикордонним пунктом на межі з Польщею, а з 1795 року – з Росією. Для підтримки подальшого розвитку торгівлі австрійська імператриця Марія Терезія у 1779 році надала Бродам право вільного торгового міста. Завдяки цьому Броди стають економічним центром Австрійської імперії, «складом товарів Заходу і Сходу». З економічним розвитком міста зростає і чисельність населення, яка сягнула 20 тисяч осіб, 75% з яких становили євреї. Броди стали другим за величиною і значенням містом у Галичині після Львова. У 1869 році до Бродів було прокладено залізницю, яка сполучала місто зі Львовом, Краковом та іншими важливими центрами Австро-Угорської імперії. У 1873 році встановлено залізничний зв’язок з Російською імперією. З початком Першої світової війни фронт тричі переходив місто. 1 листопада 1918 року внаслідок поразки Австро-Угорщини у війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу.
У ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Броди. Внаслідок частих бомбардувань та обстрілів Броди перетворилися на руїну: з 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185. У дев’яностих роках минулого сторіччя жителі міста взяли активну участь у відновленні незалежності Української Держави. Вагомою подією в житті міста став ІІІ Всесвітній з’їзд брідщан, що відбувся 23-28 липня 1993 року і мав важливе культурне і політичне значення. Місто Броди майже з тисячолітньою історією впевнено дивиться у майбутнє. У нього славне минуле, цікаве сьогодення, і, будемо вірити, – прекрасний завтрашній день.
Василь Стрільчук
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 69 / 2012
Майже тисячолітнє місто
Тут, де закінчувалися поліські болота і починалися подільські горби, через ріки, що стікали з Вороняцького кряжу і перетинали шлях, який з’єднував давньоруські міста з містами Західної Європи, знаходились переправи – броди, які й дали назву населеному пункту – Броди. Очевидно, спочатку то був охоронний пункт цих переправ, а згодом виникло поселення, через яке йшов шлях на південь, на Поділля й далі до Чорного моря. Тим шляхом у західні околиці Київської Русі часто приходили кочові орди, руйнуючи все на своєму шляху. Можливо, саме під час одного з таких набігів і зникли давні Броди, першу письмову згадку про які відносять до 1084 року.
Сучасне місто ототожнюють із згаданими у «Повчанні Володимира Мономаха дітям» Бродами. Тут навесні і взимку 1084 року відбувалися зустрічі між чернігівським князем Володимиром Мономахом і волинським князем Ярополком Ізяславичем. У XIV столітті за землі, які знаходились на межі Галицького і Волинського князівств, велася боротьба між Польським Королівством та Великим Князівством Литовським. Після битви за Олесько 1432 р. край переходить повністю у руки поляків. У цій битві серед оборонців Олеська згадується Нег Трібродський (Старобрідський), з яким пов’язують згадки про литовський період існування Бродів. У 1441 році польський король Владислав Яґелоньчик подарував землі Олеського ключа, територія якого охоплювала значну частину сучасної Брідщини, шляхтичу Яну із Сени – Сенінському. У 1511 році Броди згадуються в переліку сіл, що переходять у власність родини Каменецьких.
Новий етап в історії Бродів пов’язаний з белзьким воєводою Станіславом Жолкевським. Воєвода Жолкевський купив село Броди у 1580 році і, отримавши від короля Стефана Баторія магдебурзьке право (1584р.) та видавши локаційну грамоту (1586р.), заклав місто Любич, яке назвав на честь свого родинного герба (назва проіснувала до середини 1590-х років). Врахувавши те, що через Броди «тракт давній з Русі на Поділля, Волинь і з різних міст руських до інших міст на Русі провадив», а також «що це поселення лежить на самому перешийку татарських наїздів», і «коли уфортифіковане буде, багатьом мешканцям за притулок, а ворогам за перешкоду в дальших наступах служити може», С. Жолкевський вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. На жаль, до сьогодні не віднайдено описів замку часів Жолкевських (1580 – 1629 рр.). Однак вважається, що саме за Станіслава Жолкевського були закладені основи так званого «ідеального міста», яке вдалося розбудувати великому коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конєцпольському, котрий володів Бродами у 1629 – 1646 роках. Для фортифікації міста було запрошено відомого французького інженера Гійома Левассера де Боплана, котрий, втілюючи в життя ренесансний ідеал міста-зірки та врахувавши географічні особливості місцевості, перетворив Броди у місто-фортецю. Над втіленням проекту «ідеального міста» у 1630 – 1650 роках працювали італійські архітектори Андре дель Аква та Дзіяні Спінета.
У 1633 році Броди отримали привілей, згідно з яким міські цехи прирівнялися в правах з львівськими, а ярмарки – з люблінськими та торунськими. Економічний розвиток сприяв появі у місті купців і ремісників різних національностей. Крім українців й поляків, тут жили шотландці, вірмени, греки, євреї. За значимістю Броди посідали в той час друге місце у Руському воєводстві. У вересні 1648 року місто захопили війська Богдана Хмельницького. З 1682 року Бродами володіла родина Собєських, а в 1704 – 1834 роках місто перебувало у власності Потоцьких, родинний герб яких «Пилява» був на міських печатках до 1939 року. На початку XVIII ст. під час Північної війни та боротьби за польську спадщину місто зазнало значних збитків від російських військ.
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Броди увійшли до складу Австрійської імперії і стали прикордонним пунктом на межі з Польщею, а з 1795 року – з Росією. Для підтримки подальшого розвитку торгівлі австрійська імператриця Марія Терезія у 1779 році надала Бродам право вільного торгового міста. Завдяки цьому Броди стають економічним центром Австрійської імперії, «складом товарів Заходу і Сходу». З економічним розвитком міста зростає і чисельність населення, яка сягнула 20 тисяч осіб, 75% з яких становили євреї. Броди стали другим за величиною і значенням містом у Галичині після Львова. У 1869 році до Бродів було прокладено залізницю, яка сполучала місто зі Львовом, Краковом та іншими важливими центрами Австро-Угорської імперії. У 1873 році встановлено залізничний зв’язок з Російською імперією. З початком Першої світової війни фронт тричі переходив місто. 1 листопада 1918 року внаслідок поразки Австро-Угорщини у війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу.
У ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Броди. Внаслідок частих бомбардувань та обстрілів Броди перетворилися на руїну: з 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185. У дев’яностих роках минулого сторіччя жителі міста взяли активну участь у відновленні незалежності Української Держави. Вагомою подією в житті міста став ІІІ Всесвітній з’їзд брідщан, що відбувся 23-28 липня 1993 року і мав важливе культурне і політичне значення. Місто Броди майже з тисячолітньою історією впевнено дивиться у майбутнє. У нього славне минуле, цікаве сьогодення, і, будемо вірити, – прекрасний завтрашній день.
Василь Стрільчук
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 69 / 2012
Майже тисячолітнє місто
Тут, де закінчувалися поліські болота і починалися подільські горби, через ріки, що стікали з Вороняцького кряжу і перетинали шлях, який з’єднував давньоруські міста з містами Західної Європи, знаходились переправи – броди, які й дали назву населеному пункту – Броди. Очевидно, спочатку то був охоронний пункт цих переправ, а згодом виникло поселення, через яке йшов шлях на південь, на Поділля й далі до Чорного моря. Тим шляхом у західні околиці Київської Русі часто приходили кочові орди, руйнуючи все на своєму шляху. Можливо, саме під час одного з таких набігів і зникли давні Броди, першу письмову згадку про які відносять до 1084 року.
Сучасне місто ототожнюють із згаданими у «Повчанні Володимира Мономаха дітям» Бродами. Тут навесні і взимку 1084 року відбувалися зустрічі між чернігівським князем Володимиром Мономахом і волинським князем Ярополком Ізяславичем. У XIV столітті за землі, які знаходились на межі Галицького і Волинського князівств, велася боротьба між Польським Королівством та Великим Князівством Литовським. Після битви за Олесько 1432 р. край переходить повністю у руки поляків. У цій битві серед оборонців Олеська згадується Нег Трібродський (Старобрідський), з яким пов’язують згадки про литовський період існування Бродів. У 1441 році польський король Владислав Яґелоньчик подарував землі Олеського ключа, територія якого охоплювала значну частину сучасної Брідщини, шляхтичу Яну із Сени – Сенінському. У 1511 році Броди згадуються в переліку сіл, що переходять у власність родини Каменецьких.
Новий етап в історії Бродів пов’язаний з белзьким воєводою Станіславом Жолкевським. Воєвода Жолкевський купив село Броди у 1580 році і, отримавши від короля Стефана Баторія магдебурзьке право (1584р.) та видавши локаційну грамоту (1586р.), заклав місто Любич, яке назвав на честь свого родинного герба (назва проіснувала до середини 1590-х років). Врахувавши те, що через Броди «тракт давній з Русі на Поділля, Волинь і з різних міст руських до інших міст на Русі провадив», а також «що це поселення лежить на самому перешийку татарських наїздів», і «коли уфортифіковане буде, багатьом мешканцям за притулок, а ворогам за перешкоду в дальших наступах служити може», С. Жолкевський вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. На жаль, до сьогодні не віднайдено описів замку часів Жолкевських (1580 – 1629 рр.). Однак вважається, що саме за Станіслава Жолкевського були закладені основи так званого «ідеального міста», яке вдалося розбудувати великому коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конєцпольському, котрий володів Бродами у 1629 – 1646 роках. Для фортифікації міста було запрошено відомого французького інженера Гійома Левассера де Боплана, котрий, втілюючи в життя ренесансний ідеал міста-зірки та врахувавши географічні особливості місцевості, перетворив Броди у місто-фортецю. Над втіленням проекту «ідеального міста» у 1630 – 1650 роках працювали італійські архітектори Андре дель Аква та Дзіяні Спінета.
У 1633 році Броди отримали привілей, згідно з яким міські цехи прирівнялися в правах з львівськими, а ярмарки – з люблінськими та торунськими. Економічний розвиток сприяв появі у місті купців і ремісників різних національностей. Крім українців й поляків, тут жили шотландці, вірмени, греки, євреї. За значимістю Броди посідали в той час друге місце у Руському воєводстві. У вересні 1648 року місто захопили війська Богдана Хмельницького. З 1682 року Бродами володіла родина Собєських, а в 1704 – 1834 роках місто перебувало у власності Потоцьких, родинний герб яких «Пилява» був на міських печатках до 1939 року. На початку XVIII ст. під час Північної війни та боротьби за польську спадщину місто зазнало значних збитків від російських військ.
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Броди увійшли до складу Австрійської імперії і стали прикордонним пунктом на межі з Польщею, а з 1795 року – з Росією. Для підтримки подальшого розвитку торгівлі австрійська імператриця Марія Терезія у 1779 році надала Бродам право вільного торгового міста. Завдяки цьому Броди стають економічним центром Австрійської імперії, «складом товарів Заходу і Сходу». З економічним розвитком міста зростає і чисельність населення, яка сягнула 20 тисяч осіб, 75% з яких становили євреї. Броди стали другим за величиною і значенням містом у Галичині після Львова. У 1869 році до Бродів було прокладено залізницю, яка сполучала місто зі Львовом, Краковом та іншими важливими центрами Австро-Угорської імперії. У 1873 році встановлено залізничний зв’язок з Російською імперією. З початком Першої світової війни фронт тричі переходив місто. 1 листопада 1918 року внаслідок поразки Австро-Угорщини у війні та розвалу багатонаціональної Габсбурзької монархії у Бродах було встановлено українську владу.
У ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Броди. Внаслідок частих бомбардувань та обстрілів Броди перетворилися на руїну: з 2280 будинків збереглося лише 596, але придатними для житла було тільки 185. У дев’яностих роках минулого сторіччя жителі міста взяли активну участь у відновленні незалежності Української Держави. Вагомою подією в житті міста став ІІІ Всесвітній з’їзд брідщан, що відбувся 23-28 липня 1993 року і мав важливе культурне і політичне значення. Місто Броди майже з тисячолітньою історією впевнено дивиться у майбутнє. У нього славне минуле, цікаве сьогодення, і, будемо вірити, – прекрасний завтрашній день.
Василь Стрільчук
