Цього разу ліричну прозу Ельчін Сафарлі вирішив утілити в жанрі епістолярії. Батько в літах щодень пише листи, сповнені смутку, туги за минулим і надії на тепло, адресуючи їх доньці, якої не бачив ледь чи не вічність. Та насправді ця драматична історія із невпинним крокуванням до мети, жагою до життя і прагненням оберігати рідних і творити добро трапляється щодень і з кожним із нас. Ми жадаємо сонця і тепла, хочемо любити і натомість бути потрібними, та чомусь забуваємо, що все найрідніше і найзатишніше чекає на нас ніде інде, а саме вдома.