Цю книгу я почав писати чверть століття тому – на початку 80-х років минулого століття, коли тільки почало світати над нашою частиною світу. Тоді було багато надій, які поступово ставали нездійсненими ілюзіями. Надій на культурне, суспільне та політичне відродження широко тлумаченого українства.

Одним із аспектів і необхідною умовою цього національного відродження, звичайно ж, мало стати відродження української мови. Мови, як єдиного інструменту кодифікування, а отже – творення – світу. Мови, як політичного інструменту і політичного ресурсу. Уже тоді було очевидним, що на перший погляд доволі безневинна мовна проблема стане полем постійного протистояння українства, що відроджується, та тих політичних сил, які цьому відродженню чинитимуть опір. Як бачимо, боротьба триває і досі. Противники відродження української мови чудово усвідомлюють, що мовне питання – це не філологічна забавка, а потужний, якщо не визначальний важіль формування нової політичної спільноти – української політичної нації. Бо ж мова – це й набір кодів, які визначають не лише поведінку й успішність кожної конкретної людини, але й цілої нації.

Ця книга пропонує одне з можливих бачень такого неохопного явища, як мова. Автор спробував показати і безневинність, і небезпечність мови, і глибину її впливу на кожного з нас персонально, і її абсолютну необхідність при творенні такої політичної конструкції, як політична нація та держава.

Водночас автор намагався показати і те не окреслене «щось», що криється за мовою, за словами, поміж слів – у тому, на що мова лише вказує, однак що не проговорює. Ця книга тільки накреслює загальні обриси топоніміки мови, дає дуже узагальнену мапу мови для тих, хто хотів би не лише зрозуміти її природу, але й подорожувати її безкінечними анфіладами.

Тарас Возняк