Предмет дослідження монографії – європейська модель тексту філософського роману в її різноманітних модифікаціях за різними підставами (роман культури, роман антикультури, власне філософський, інтелектуальний; лінійний, параболічний, дискурсивний тощо). Ґрунтуючись на комплементарності різних епістемологічних та загальногуманітарних підходів до аналізу тексту, автор досліджує текст філософського роману ХХ ст. в широкому універсально-культурологічному та філософсько-естетичному зрізі як текст культури та літератури. Наголошується специфічна ознака літератури ХХ ст. – щільний зв’язок багатьох культурфілософських течій з естетичною практикою, що спричинилося до творення певного типу філософування, різнобарвно проявленого в тексті філософського роману. Приміром, гетерогенність діалогічної філософії дається взнаки в полілогічному (поліфонічному) типі роману, гомогенність трансцендентальної – в екзистенціалістському, а синкретизм неоміфологізму – в параболічному тощо. Проблема специфіки тексту визначається автором і через розгортання особливостей його полігенетичної структури. Під цим кутом зору розглядається образно-персонажна сфера з акцентацією на особливому типі художнього узагальнення, притаманного філософському роману – типологізації; простежуються складні і ускладнені авторські експлікації суб’єктно-об’єктної ієрархії тексту, “розокремлюються” і описуються його наративно-смислові рівні – філософський (включаючи ідеологічний і теоретичний дискурс), художній, есеїстський, здійснена спроба вмотивування “нехудожніх” вкраплень до тексту. Окремо репрезентуються різні типи задоволень від тексту філософського роману, з’ясовується майже не досліджувана досі природа інтелектуального задоволення, його складна взаємодія з естетичним. Для фахівців у царині естетики, культурології, філософії, теорії літератури, для всіх, хто цікавиться “специфікою” літературного тексту та тексту філософського роману ХХ ст. зокрема.
Предмет дослідження монографії – європейська модель тексту філософського роману в її різноманітних модифікаціях за різними підставами (роман культури, роман антикультури, власне філософський, інтелектуальний; лінійний, параболічний, дискурсивний тощо). Ґрунтуючись на комплементарності різних епістемологічних та загальногуманітарних підходів до аналізу тексту, автор досліджує текст філософського роману ХХ ст. в широкому універсально-культурологічному та філософсько-естетичному зрізі як текст культури та літератури. Наголошується специфічна ознака літератури ХХ ст. – щільний зв’язок багатьох культурфілософських течій з естетичною практикою, що спричинилося до творення певного типу філософування, різнобарвно проявленого в тексті філософського роману. Приміром, гетерогенність діалогічної філософії дається взнаки в полілогічному (поліфонічному) типі роману, гомогенність трансцендентальної – в екзистенціалістському, а синкретизм неоміфологізму – в параболічному тощо. Проблема специфіки тексту визначається автором і через розгортання особливостей його полігенетичної структури. Під цим кутом зору розглядається образно-персонажна сфера з акцентацією на особливому типі художнього узагальнення, притаманного філософському роману – типологізації; простежуються складні і ускладнені авторські експлікації суб’єктно-об’єктної ієрархії тексту, “розокремлюються” і описуються його наративно-смислові рівні – філософський (включаючи ідеологічний і теоретичний дискурс), художній, есеїстський, здійснена спроба вмотивування “нехудожніх” вкраплень до тексту. Окремо репрезентуються різні типи задоволень від тексту філософського роману, з’ясовується майже не досліджувана досі природа інтелектуального задоволення, його складна взаємодія з естетичним. Для фахівців у царині естетики, культурології, філософії, теорії літератури, для всіх, хто цікавиться “специфікою” літературного тексту та тексту філософського роману ХХ ст. зокрема.
Предмет дослідження монографії – європейська модель тексту філософського роману в її різноманітних модифікаціях за різними підставами (роман культури, роман антикультури, власне філософський, інтелектуальний; лінійний, параболічний, дискурсивний тощо). Ґрунтуючись на комплементарності різних епістемологічних та загальногуманітарних підходів до аналізу тексту, автор досліджує текст філософського роману ХХ ст. в широкому універсально-культурологічному та філософсько-естетичному зрізі як текст культури та літератури. Наголошується специфічна ознака літератури ХХ ст. – щільний зв’язок багатьох культурфілософських течій з естетичною практикою, що спричинилося до творення певного типу філософування, різнобарвно проявленого в тексті філософського роману. Приміром, гетерогенність діалогічної філософії дається взнаки в полілогічному (поліфонічному) типі роману, гомогенність трансцендентальної – в екзистенціалістському, а синкретизм неоміфологізму – в параболічному тощо. Проблема специфіки тексту визначається автором і через розгортання особливостей його полігенетичної структури. Під цим кутом зору розглядається образно-персонажна сфера з акцентацією на особливому типі художнього узагальнення, притаманного філософському роману – типологізації; простежуються складні і ускладнені авторські експлікації суб’єктно-об’єктної ієрархії тексту, “розокремлюються” і описуються його наративно-смислові рівні – філософський (включаючи ідеологічний і теоретичний дискурс), художній, есеїстський, здійснена спроба вмотивування “нехудожніх” вкраплень до тексту. Окремо репрезентуються різні типи задоволень від тексту філософського роману, з’ясовується майже не досліджувана досі природа інтелектуального задоволення, його складна взаємодія з естетичним. Для фахівців у царині естетики, культурології, філософії, теорії літератури, для всіх, хто цікавиться “специфікою” літературного тексту та тексту філософського роману ХХ ст. зокрема.