"Країна Ірредента" - країна, позбавлена можливості до самовід творення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях - мов туго натягнута линва між Сициллою і Харибдою. Усе її існування - історія моторошного балансування.

Уже з самої назви - що мов палюче тавро - свого твору Роман Іваничук розпочинає вельми нелегкий шлях до пошуків відповіді на рторичне питання української історії: чому, як трапилося, що народ, наділений потужною креативністю, природним талантом, позбавлений звичайного талану?..

Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українсь кого буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням - попри весь трагізм долі - будь-що ВІДБУТИСЯ.

Повість "Злодії та Апостоли" начебто схожа на пораду - як треба шукати свого родоводу. Та водночас у творі постає панорамна картина історії Гуцульщини на чотирьохсотлітньому відтинку часу із звичаями, віруваннями, мовою та ментальністю горян, духовний світ яких сьогодні зазнав поважних зовнішніх змін, проте у своїй суті залишився предковічним. Фабула повісті ґрунтується на реальному житті гуцулів, однак автор розкошує домислом, що надає творові романтичного шарму.

Й ніби на підтвердження думки, що кожна сім'я спроможна дослідити свою історію, Р. Іваничук вміщує в книзі пошук власного родоводу, в якому однак акцентує увагу не на своїй особі, а на постаті рідного дядька, професора Михайла Іваничука, вченого-геоморфолога, закатованого в більшовицьких застінках. Есе "Сліди на піску" стверджує, що навіть найнепомітніший слід, який залишила на рідній землі чесна людина, ніколи безслідно не зникає.