Найголовнішого очима не побачиш. Фіоретті
Найголовнішого очима не побачиш. Фіоретті
У цій книзі зібрані короткі історії, головними героями яких є люди з особливими потребами. У нашому суспільстві ці люди часто відкинені та непомічені. Але варто придивитися до них ближче – і можна розгледіти те найголовніше, чого не побачиш очима, те, що бачить тільки серце: справжнє вміння радіти, вірити, любити, бажання і потребу ділитися цими дарами з іншими.
Мистецтво збирати, слухати і переповідати фіоретті
Фіоретті – так італійською зветься маленька квіточка. Ранньою-ранньою весною, коли ще навіть травиці зелененької зовсім мало, з’являються на лугу дрібненькі квіточки. Часом їх важко розгледіти, але як уже вдасться вам її знайти, оту квіточку, то вона неабияк звеселить і зігріє ваше серце. Треба лише нахилитися до неї, розгледіти її красу, вдихнути неповторні пахощі. У тих ранніх квіточок зазвичай сонячно-золота серцевинка. І ви усміхнетеся, вам захочеться підняти голову догори, до весняного сонця, до синього неба – і глибоко вдихнути. Життя вдихнути... І день ваш після такої зустрічі буде іншим – бо ви понесете те життя у собі...
Життя наших друзів з особливими потребами часом теж таке маленьке й непомітне. Вони багато не говорять – дехто з них взагалі нічого не говорить словами. Ані не роблять нічого велично-драматичного. Втім, усередині них – великий світ, велика душа, а в ній – неповторна краса, у глибині її, як, зрештою, і в кожному з нас – золота, сонячна серцевинка. І коли ми поруч з ними, нам, як на весняному лузі, треба ходити обережно, уважно – уміти помічати, уміти прихилятися, зазирати у глибінь душі...
Ті квіточки не зривають, їх вбирають у серце. І то ціла наука й мистецтво, що полягає в уважній, тихій присутності-відкритості до іншої людини. У спільнотах «Віра і Світло» й «Лярш-Ковчег» ми вчимося такій присутності, вчимося помічати квіточки-фіоретті та вбирати їх у себе, щоби вони росли і ми могли ділитися ними з іншими. Це як робота золотошукача, що годинами стоїть у ріці й пропускає усе, що несе вода, через спеціальне сито, виловлюючи з-поміж камінців краплини справжнього золота.
Коли знаходимо оту краплинку золота, коли стаємо свідками фіоретті – важливо спинитися. Важливо почути-відчути, прийняти у глибину душі їхній дух. Зробити паузу, стишитися – і тоді підняти голову догори, до неба, до сонця, до Бога, бо аби ті насінинки прийнялися, важливо, щоб їх окропило-поблагословило Небо. Коли так зробимо, то з нами почне щось діятися – ті насінинки, як закваска у тісті, чинитимуть з нами щось дивовижне. Ми, як ота гілочка навесні, почнемо бродити-набухати соком життя, а тоді вкриватися бруньками, листом, цвітом, плодами... І уже од нас ітиме отой дух Життя. І тоді ми будемо готові переповісти фіоретті іншим, тоді зможемо передавати Життя іншим – бо воно у дусі, який у тих словах фіоретті криється.
Оця маленька книжечка, сама як маленька квіточка – є великим скарбом. Тримайте її у своїх руках лагідно й делікатно. Вдихайте її. І не спішіть одразу «поглинути» всі історії. Як на весняному лузі – не спішіть оббігти його увесь одразу. Спиніться біля однієї квітки, що найбільше промовляє до вас. Побудьте біля неї у тиші. Вдихніть її глибоко. Подивіться на Небо. Дозвольте Духу зробити з вами те, що Він бажає – і не смійтеся надто голосно, коли за якийсь час помітите, що самі вкриваєтесь бруньками, листом, цвітом, плодами...
Олег Романчук
У цій книзі зібрані короткі історії, головними героями яких є люди з особливими потребами. У нашому суспільстві ці люди часто відкинені та непомічені. Але варто придивитися до них ближче – і можна розгледіти те найголовніше, чого не побачиш очима, те, що бачить тільки серце: справжнє вміння радіти, вірити, любити, бажання і потребу ділитися цими дарами з іншими.
Мистецтво збирати, слухати і переповідати фіоретті
Фіоретті – так італійською зветься маленька квіточка. Ранньою-ранньою весною, коли ще навіть травиці зелененької зовсім мало, з’являються на лугу дрібненькі квіточки. Часом їх важко розгледіти, але як уже вдасться вам її знайти, оту квіточку, то вона неабияк звеселить і зігріє ваше серце. Треба лише нахилитися до неї, розгледіти її красу, вдихнути неповторні пахощі. У тих ранніх квіточок зазвичай сонячно-золота серцевинка. І ви усміхнетеся, вам захочеться підняти голову догори, до весняного сонця, до синього неба – і глибоко вдихнути. Життя вдихнути... І день ваш після такої зустрічі буде іншим – бо ви понесете те життя у собі...
Життя наших друзів з особливими потребами часом теж таке маленьке й непомітне. Вони багато не говорять – дехто з них взагалі нічого не говорить словами. Ані не роблять нічого велично-драматичного. Втім, усередині них – великий світ, велика душа, а в ній – неповторна краса, у глибині її, як, зрештою, і в кожному з нас – золота, сонячна серцевинка. І коли ми поруч з ними, нам, як на весняному лузі, треба ходити обережно, уважно – уміти помічати, уміти прихилятися, зазирати у глибінь душі...
Ті квіточки не зривають, їх вбирають у серце. І то ціла наука й мистецтво, що полягає в уважній, тихій присутності-відкритості до іншої людини. У спільнотах «Віра і Світло» й «Лярш-Ковчег» ми вчимося такій присутності, вчимося помічати квіточки-фіоретті та вбирати їх у себе, щоби вони росли і ми могли ділитися ними з іншими. Це як робота золотошукача, що годинами стоїть у ріці й пропускає усе, що несе вода, через спеціальне сито, виловлюючи з-поміж камінців краплини справжнього золота.
Коли знаходимо оту краплинку золота, коли стаємо свідками фіоретті – важливо спинитися. Важливо почути-відчути, прийняти у глибину душі їхній дух. Зробити паузу, стишитися – і тоді підняти голову догори, до неба, до сонця, до Бога, бо аби ті насінинки прийнялися, важливо, щоб їх окропило-поблагословило Небо. Коли так зробимо, то з нами почне щось діятися – ті насінинки, як закваска у тісті, чинитимуть з нами щось дивовижне. Ми, як ота гілочка навесні, почнемо бродити-набухати соком життя, а тоді вкриватися бруньками, листом, цвітом, плодами... І уже од нас ітиме отой дух Життя. І тоді ми будемо готові переповісти фіоретті іншим, тоді зможемо передавати Життя іншим – бо воно у дусі, який у тих словах фіоретті криється.
Оця маленька книжечка, сама як маленька квіточка – є великим скарбом. Тримайте її у своїх руках лагідно й делікатно. Вдихайте її. І не спішіть одразу «поглинути» всі історії. Як на весняному лузі – не спішіть оббігти його увесь одразу. Спиніться біля однієї квітки, що найбільше промовляє до вас. Побудьте біля неї у тиші. Вдихніть її глибоко. Подивіться на Небо. Дозвольте Духу зробити з вами те, що Він бажає – і не смійтеся надто голосно, коли за якийсь час помітите, що самі вкриваєтесь бруньками, листом, цвітом, плодами...
Олег Романчук
У цій книзі зібрані короткі історії, головними героями яких є люди з особливими потребами. У нашому суспільстві ці люди часто відкинені та непомічені. Але варто придивитися до них ближче – і можна розгледіти те найголовніше, чого не побачиш очима, те, що бачить тільки серце: справжнє вміння радіти, вірити, любити, бажання і потребу ділитися цими дарами з іншими.
Мистецтво збирати, слухати і переповідати фіоретті
Фіоретті – так італійською зветься маленька квіточка. Ранньою-ранньою весною, коли ще навіть травиці зелененької зовсім мало, з’являються на лугу дрібненькі квіточки. Часом їх важко розгледіти, але як уже вдасться вам її знайти, оту квіточку, то вона неабияк звеселить і зігріє ваше серце. Треба лише нахилитися до неї, розгледіти її красу, вдихнути неповторні пахощі. У тих ранніх квіточок зазвичай сонячно-золота серцевинка. І ви усміхнетеся, вам захочеться підняти голову догори, до весняного сонця, до синього неба – і глибоко вдихнути. Життя вдихнути... І день ваш після такої зустрічі буде іншим – бо ви понесете те життя у собі...
Життя наших друзів з особливими потребами часом теж таке маленьке й непомітне. Вони багато не говорять – дехто з них взагалі нічого не говорить словами. Ані не роблять нічого велично-драматичного. Втім, усередині них – великий світ, велика душа, а в ній – неповторна краса, у глибині її, як, зрештою, і в кожному з нас – золота, сонячна серцевинка. І коли ми поруч з ними, нам, як на весняному лузі, треба ходити обережно, уважно – уміти помічати, уміти прихилятися, зазирати у глибінь душі...
Ті квіточки не зривають, їх вбирають у серце. І то ціла наука й мистецтво, що полягає в уважній, тихій присутності-відкритості до іншої людини. У спільнотах «Віра і Світло» й «Лярш-Ковчег» ми вчимося такій присутності, вчимося помічати квіточки-фіоретті та вбирати їх у себе, щоби вони росли і ми могли ділитися ними з іншими. Це як робота золотошукача, що годинами стоїть у ріці й пропускає усе, що несе вода, через спеціальне сито, виловлюючи з-поміж камінців краплини справжнього золота.
Коли знаходимо оту краплинку золота, коли стаємо свідками фіоретті – важливо спинитися. Важливо почути-відчути, прийняти у глибину душі їхній дух. Зробити паузу, стишитися – і тоді підняти голову догори, до неба, до сонця, до Бога, бо аби ті насінинки прийнялися, важливо, щоб їх окропило-поблагословило Небо. Коли так зробимо, то з нами почне щось діятися – ті насінинки, як закваска у тісті, чинитимуть з нами щось дивовижне. Ми, як ота гілочка навесні, почнемо бродити-набухати соком життя, а тоді вкриватися бруньками, листом, цвітом, плодами... І уже од нас ітиме отой дух Життя. І тоді ми будемо готові переповісти фіоретті іншим, тоді зможемо передавати Життя іншим – бо воно у дусі, який у тих словах фіоретті криється.
Оця маленька книжечка, сама як маленька квіточка – є великим скарбом. Тримайте її у своїх руках лагідно й делікатно. Вдихайте її. І не спішіть одразу «поглинути» всі історії. Як на весняному лузі – не спішіть оббігти його увесь одразу. Спиніться біля однієї квітки, що найбільше промовляє до вас. Побудьте біля неї у тиші. Вдихніть її глибоко. Подивіться на Небо. Дозвольте Духу зробити з вами те, що Він бажає – і не смійтеся надто голосно, коли за якийсь час помітите, що самі вкриваєтесь бруньками, листом, цвітом, плодами...
Олег Романчук
