Нова збірка прози Христі Венгринюк була написана під вимушеним впливом речовин і про досвід, пов’язаний з ними, пошуки істини, любові та Батька. Сюрреалізм та психоделічність є не лише фантазією авторки, а відображенням пережитих відчуттів, емоцій, страхів та навернень. Сім років Христя тримала в собі цей текст, допоки він перестав пекти її і став лише течією болю, що переріс у Диво нового бачення сенсу та прожиття.

Проза читається легко, рівно і навіть спокійно. Кожен окремий текст і є обсесією, котра все програє і програє у голові, наче єдиноможлива пісня ліричного героя та авторки. Книга ще довго тупотить в голові після прочитання, а потім минає, наче й не було, залишаючи за собою лише гіркуватий смак «Кломіпраміну».