Велика гармонія
Велика гармонія
Друга збірка поезій Богдана-Ігоря Антонича “Велика гармонія” відкрито демонструє прагнення двадцятидворічного поета глибше зрозуміти сутність Бога, а також поетично висловити своє ставлення до Нього. Ця збірка – продовження багатої традиції української релігійної поезії; у ній, фактично, відлунюють окремі елементи “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди, а також образність деяких ранніх релігійно забарвлених текстів Павла Тичини. Однак віршам Великої гармонії” не властивий чітко структурований лад інших релігійно-містичних поезій, наприклад, Терези Авільської або св. Йоана Хреста, чиї твори мають типову медитативну низку компонентів: 1) медитативний спокій; 2) темрява та жах; 3) містичне перенесення; 4) одкровення. Антоничеві вірші у цій збірці радше особисті й інтелектуальні, у них переважно йдеться про поетові вагання між вірою та сумнівами в межах символічної системи організованої релігії (Церкви та Служби Божої), про Біблію та інші релігійні писання, а також (і це було особливо важливо для Антонича) про поетичне мистецтво і сприйняття натхнення як божественного дару. Багато в чому ця збірка є спробою синтезувати особисті релігійні переконання з метафізикою поезії та поетичного натхнення.
Друга збірка поезій Богдана-Ігоря Антонича “Велика гармонія” відкрито демонструє прагнення двадцятидворічного поета глибше зрозуміти сутність Бога, а також поетично висловити своє ставлення до Нього. Ця збірка – продовження багатої традиції української релігійної поезії; у ній, фактично, відлунюють окремі елементи “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди, а також образність деяких ранніх релігійно забарвлених текстів Павла Тичини. Однак віршам Великої гармонії” не властивий чітко структурований лад інших релігійно-містичних поезій, наприклад, Терези Авільської або св. Йоана Хреста, чиї твори мають типову медитативну низку компонентів: 1) медитативний спокій; 2) темрява та жах; 3) містичне перенесення; 4) одкровення. Антоничеві вірші у цій збірці радше особисті й інтелектуальні, у них переважно йдеться про поетові вагання між вірою та сумнівами в межах символічної системи організованої релігії (Церкви та Служби Божої), про Біблію та інші релігійні писання, а також (і це було особливо важливо для Антонича) про поетичне мистецтво і сприйняття натхнення як божественного дару. Багато в чому ця збірка є спробою синтезувати особисті релігійні переконання з метафізикою поезії та поетичного натхнення.
Друга збірка поезій Богдана-Ігоря Антонича “Велика гармонія” відкрито демонструє прагнення двадцятидворічного поета глибше зрозуміти сутність Бога, а також поетично висловити своє ставлення до Нього. Ця збірка – продовження багатої традиції української релігійної поезії; у ній, фактично, відлунюють окремі елементи “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди, а також образність деяких ранніх релігійно забарвлених текстів Павла Тичини. Однак віршам Великої гармонії” не властивий чітко структурований лад інших релігійно-містичних поезій, наприклад, Терези Авільської або св. Йоана Хреста, чиї твори мають типову медитативну низку компонентів: 1) медитативний спокій; 2) темрява та жах; 3) містичне перенесення; 4) одкровення. Антоничеві вірші у цій збірці радше особисті й інтелектуальні, у них переважно йдеться про поетові вагання між вірою та сумнівами в межах символічної системи організованої релігії (Церкви та Служби Божої), про Біблію та інші релігійні писання, а також (і це було особливо важливо для Антонича) про поетичне мистецтво і сприйняття натхнення як божественного дару. Багато в чому ця збірка є спробою синтезувати особисті релігійні переконання з метафізикою поезії та поетичного натхнення.
