Від Гаваїв до Аотеароа
Від Гаваїв до Аотеароа
Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток
Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.
У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.
Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?
Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.
Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.
Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.
Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.
Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.
Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток
Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.
У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.
Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?
Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.
Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.
Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.
Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.
Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.
Ми вдома, Хоне, після чотирьох гавайських років
тільки от холод зимовий видуває смачне тепло
цих островів із моїх кісток
Оригінальна назва поетичної книжки видатного новозеландського письменника і художника Альберта Вендта дослівно звучить так: «Від Маноа до саду Понсонбі»: тобто її географія починається з веранди автора в долині у передмісті Гонолулу, переїжджаючи разом із ним на веранду в одному з районів Окленда (Нова Зеландія). Зміна пір року в садах обрамлює щоденникові подробиці простих і не дуже подій, навіює поетові ліричні роздуми про життя і смерть, старість і вічність.
У своєму гавайському домі Альберт Вендт спостерігає з веранди рух тіней на величних горах Ко’олау, намагається вихопити з найширшого спектру думок, уявлень, чуттєвих вражень квінтесенцію життя, його дух — те, що полінезійці називають словом маулі.
Чи воно подібне до тонкого срібного світла, яке не забуду,
коли західні промені сонця востаннє торкнуть Ко’олау?
Чи воно таке, як кислуватий смак антихолестерину,
який обіцяє безжирне життя після смерті?
Чи воно таке, як сонарний політ сови у безстрашну пітьму,
хоч сова і не знає природи свого польоту?
Він іде на роботу слід у слід за своєю дружиною, овіяний мінливим ароматом її парфумів. Він, врешті-решт, пише із шаленого Лас-Вегаса послання своєму другові Хоне Туваре, патріарху новозеландської поезії.
Друга, новозеландська частина книжки складається з великого циклу поезій, кожна з яких має назву «Сад». На фоні цих садів ходить старість, шаленіє цунамі, втрачаються друзі, а проте над садами панує дух оновлення, у цих віршах багато погідних добрих усмішок. Тут кішка з ностальгійним ім’ям Маноа полює на комах, печуться пироги, сяють яскравим пір’ям птахи-рибалочки, заїжджають у гості внуки.
Книжка цього надзвичайного полінезійця сповнена стиглою, щедрою життєвою енергетикою: її автор, паспортно немолодий іменитий письменник, здається, сам не сприймає занадто серйозно свій вік і супутні проблеми.
Звичайно, тому що набагато важливіші любов, дружба, і взагалі — маулі.
Альберт Вендт (народився 1939 року в Апії, столиці Самоа) — видатний новозеландський поет, прозаїк, драматург і художник самоанського походження. Є заслуженим професором Оклендського університету (до виходу на пенсію викладав новозеландську та полінезійську літературу, літературну майстерність). З 1970-х років має значний вплив на літературне середовище Нової Зеландії (Аотеароа) та Океанії, є редактором антологій сучасної полінезійської поезії. Його публікації, часто ним особисто проілюстровані, складно перелічити. 2000 року отримав від новозеландського уряду орден «За заслуги». Як художник 2008 року мав власну виставку в Окленді. Зрештою, читач скоро переконається, що Альберт Вендт належить до тих митців, навколо яких неминуче формується особливе творче середовище.
