З огляду на безмежність літературного простору, який, як зазначено у назві книжки, простягається від не-початку і до не-кінця, автор зупиняється на розгляді окремих творів і, в такий спосіб локалізуючи літературну неосяжність, замислюється над проблемами, тенденціями та перспективами розвитку сучасної літератури. Михайло Слабошпицький у передмові зазначає: «Клименко охоче пише про літературу. Приводом для цього стає поява тих творів, які чимось суголосні авторові «Коростишівського Платонова». Напродив очитаний у психології та естетиці Олександр Клименко розглядає тексти крізь призму популярних теорій, сфокусовує свою увагу передовсім на тому, що видається йому особливо важливим на сьогодні. Його доказова аргументація неодмінно відзначається логічною стрункістю, своєрідністю інтерпретацій аналізованих текстів. Його дискурс – особливість самої художньої природи твору, його цікавить те, про що майже не говорять рецензенти».
З огляду на безмежність літературного простору, який, як зазначено у назві книжки, простягається від не-початку і до не-кінця, автор зупиняється на розгляді окремих творів і, в такий спосіб локалізуючи літературну неосяжність, замислюється над проблемами, тенденціями та перспективами розвитку сучасної літератури. Михайло Слабошпицький у передмові зазначає: «Клименко охоче пише про літературу. Приводом для цього стає поява тих творів, які чимось суголосні авторові «Коростишівського Платонова». Напродив очитаний у психології та естетиці Олександр Клименко розглядає тексти крізь призму популярних теорій, сфокусовує свою увагу передовсім на тому, що видається йому особливо важливим на сьогодні. Його доказова аргументація неодмінно відзначається логічною стрункістю, своєрідністю інтерпретацій аналізованих текстів. Його дискурс – особливість самої художньої природи твору, його цікавить те, про що майже не говорять рецензенти».
З огляду на безмежність літературного простору, який, як зазначено у назві книжки, простягається від не-початку і до не-кінця, автор зупиняється на розгляді окремих творів і, в такий спосіб локалізуючи літературну неосяжність, замислюється над проблемами, тенденціями та перспективами розвитку сучасної літератури. Михайло Слабошпицький у передмові зазначає: «Клименко охоче пише про літературу. Приводом для цього стає поява тих творів, які чимось суголосні авторові «Коростишівського Платонова». Напродив очитаний у психології та естетиці Олександр Клименко розглядає тексти крізь призму популярних теорій, сфокусовує свою увагу передовсім на тому, що видається йому особливо важливим на сьогодні. Його доказова аргументація неодмінно відзначається логічною стрункістю, своєрідністю інтерпретацій аналізованих текстів. Його дискурс – особливість самої художньої природи твору, його цікавить те, про що майже не говорять рецензенти».