Книга американського соціолога Пола Коннертона «Як суспільства пам’ятають» приваблює своєю легкістю та водночас софістикованістю теми дослідження, яке присвячено вивченню та ґрунтовному аналізу механізмів соціальної пам’яті. Ми більше не віримо, зазначає автор, у великих «суб’єктів» історії – пролетаріат, партію чи Захід, однак втрата такої віри ще не означає зникнення цих великих метанаративів. Вони продовжують впливати на нас підсвідомо і виражаються у нашому способі поведінки та розумінні теперішнього. Інакше кажучи, вони продовжують жити у формі «безcвідомих колективних спогадів». Контроль над пам’яттю суспільства великою мірою обумовлює єрархію влади. Наше сприйняття теперішнього залежить від нашого знання про минуле – ми переживаємо теперішнє через призму подій чи об’єктів з минулого, пов’язуючи формування і перебіг теперішнього з тим, що сталося попередньо. У цьому процесі важливу роль відіграє соціальна пам’ять: образи з минулого зазвичай «виправдовують»/легітимізують соціальний лад теперішнього. Коннертон намагається зрозуміти, як саме пам’ять груп підтримується та передається наступним поколінням. Він переконаний у тому, що існує певна інерція соціальних структур, яка не знайшла адекватного пояснення у світлі жодної сучасної теорії про те, чим є соціальні структури.