П'ята книжка спогадів Л. Лук'яненка охоплює 1976-1988 роки: дві роки під адміністративним наглядом у Чернігові, створення Української Гельсинської групи, другий арешт 12 грудня 1977 року, десятирічне камерне ув'язнення в таборах особливо суворого режиму в Мордовії та на Уралі. Це щира розповідь про боротьбу українських політичних в'язнів за національну чвободу і честь України, за права людини, за власну гідність у наджорстоких умовах режиму ув'язнення. Це не переказ подій з других уст, а неоціненні свідчення учасника подій і боротьби. Його побратими Андрій Турик, Олекса Тихий, Юрко Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко згинули. Лук'яненку судилося вижити наче для того, щоб чесними свідченнями про Івана Геля, Михайла Гориня, Семена Скалича (Покутника) та багатьох інших політв'язнів і документами донести правду боротьби до молодших поколінь - громадян незалежної України. Книжка показує, як завдяки одержимості вірних синів Україна затято боролася проти московського колоніального ярма, наближаючи День Незалежності України.

У додатках автор подає протоколи засідання "тройки" УНКВД часів "Великого терору" 1937-38 років (на прикладі його рідного Городнянського району Чернігівської області), аби показати історичну тяглість хижого московського імперіалізму від давнини до сьогоднішнього дня.