Це перший історичний бойовик про невідомі й трагічні події Звенигородсько-Таращанського повстання 1918 р. на території центральної України. В романі вимальовуються могутні дійові сили Вільного козацтва, яке стихійно продовжило в 1917-1921 роках традиції Наливайка, Хмельницького, Залізняка і Гонти.

В кожному селі навколо Черкас, Звенигородки, Чигирина, Шполи, Сміли, Кам'янки - зформовано дві-три бойові сотні, в кожному повіті - козацький кіш або полк - от звідки ця страшна сила! 70 000 збройних козаків, найбільш ідейних і відданих справі, організувало Вільне козацтво для підтримки молодої Української республіки в 1917-1918-му роках. І тільки незграбне керівництво уряду, страх перед власним народом і намагання верхівки по-доброму домовитись з більшовиками привели до роздроблення цієї сили, страшної кровопролитної боротьби наодинці і, в результаті - трагічної поразки всього повстанського руху.

Про бої Червоної армії з лісовими бандитами - вчила нас пропаганда Совєтів. Але насправді були важкі і кровопролитні бої організованих українських армій, полків і дивізій - проти більшовиків, денікінців, німецьких, польських, англійських, французьких, грецьких інтервентів. Були шалені повстання. І в цих боях найактивнішу роль мали саме козацькі з'єднання, страшна для ворогів козацька кіннота. "Нехай загинемо всі ми - але з нашої крові повстануть нові герої!" - таким був козацький девіз у найбезнадійніших битвах.

Саме козацькі з'єднання отамана Цвітковського й Юрка Тютюнника вибили німців з центральної України влітку 1918 року. А восени 1918-го повстанці вигнали їх з усієї України. Саме козацькі полки отамана Григор'єва на низькорослих степових конях вибили англійців, французів і греків з Одеси і усієї південної України в квітні 1919-го. Саме козацькі полки виганяли з України більшовиків і Денікіна в 1919-ому.

В романі докладно описані маловідомі бої, наприклад - на станції Бобринська, де звенигородськими козаками була повністю знищена 8-тисячна червона армія Муравйова - того самого, який вбивав хлопців під Крутами і влаштував криваву різню в Києві.

В "Звенигорі…" йде мова й про славний Перший Зимовий похід української армії під проводом генералів Омеляновича-Павленко й Юрка Тютюнника. Які майстерно зуміли вивести військо з "трикутника смерті", оточеного з трьох боків більшовиками, Денікіним і поляками - і вихором пройшлись тилами червоних і білих фронтів, звільняючи цілі області.

Не можна без сліз читати рядки про останній бій отамана Чорного Ворона, Василя Чучупаки чи звенигородського кошового Семена Гризла…

За півстоліття втопленого в крові спокою українці заплатили надто значною ціною. Ціною забуття - себе, своїх предків, своїх героїв, в мільйонах людських мізків, оброблених ядучим маревом совєцького летаргічного сну. Нам не дають жити звички вічного рабства. Розчинені в крові іони великого страху і самовбивства свободи. Хіба наші внуки колись відчують себе великою і вільною нацією.

Для цього вони повинні знати, якими сильними були наші предки.

Для цього комусь треба бути сильним сьогодні.