Усі прозові твори Христини Лукащук буквально насичені чуттєвістю. Не виняток і повість "Фреска", всі сюжетні лінії якої вмотивовані саме чуттєвістю. Усе, що відбувається, наче нехотячи сплановане сплесками почуттів. Від самісінького початку, коли головному героєві наснилася жінка, в яку він інтуїтивно й наче автоматично закохується. До самісінького кінця, коли переплітаються невиразні почуття героя, його пасії, а теж найближчого друга. Умовні три крапки в кінці повісті тісно переплетені. Деколи виникають вставні історії, які у вийнятому стані можуть здаватися новелами. Деколи попередні не до кінця зрозумілі сюжети прояснюються простими фактами. Персонажі мають свої нюансовані характери. Важко виділити з них головніших. Всі начебто за фабульним навантаженням майже рівні. Та, як писав Джордж Орвелл у романі "1984", всі люди рівні, та є й рівніші. Головний герой на те і є головним, що він найрівніший із рівних.