Швейцарський письменник Макс Фріш - одна з найбільших фігур європейської літератури другої половини XX століття. Його романи "Штиллер", "Homo Фабер", "Назву себе Гантенбайн", "Монток", п'єси "Санта Крус", "Дон Жуан, або любов до геометрії", "Бідерман і палії", "Біографія" добре відомі у всьому світі. Однак шлях Фріша до слави був досить довгим. Архітектор за фахом, він лише на початку 50-х зважився повністю присвятити себе літературі. Визнання прийшло до нього спочатку за кордоном і тільки потім на батьківщині. У спокійною і благополучною Швейцарії він відчував себе бунтарем і борцем. Він був гордий своєю приналежністю до клану "викривачів". Роман "Homo Фабер" написаний Фришем в 1957 році, належить до його програмних творів. Це щоденник героя, розпочатий заради самовиправдання, але перетворився на звинувачувальний документ людині, втратило цілісність, ідентичність з самим собою. Тут звучить характерна для всієї творчості письменника тема мінливості людської свідомості, тема маски, ролі, яку людина повинна грати. І все ж у романі виразно прочитується головна думка автора - особистість знищити не можна ...