Листи до Олександри Аплаксіної
Листи до Олександри Аплаксіної
Знайомство Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної, яке розпочалося 1902 року, спочатку не вістувало нічого незвичайного. Та невдовзі взаємна симпатія між 48-літнім батьком чотирьох дітей і молодшою за нього на шістнадцять років учорашньою гімназисткою переросла у тривале й глибоке почуття, яке наснажувало письменника впродовж останнього десятиріччя його творчости, коли постали такі шедеври, як «Internezzo» і «Сон», «Тіні забутих предків» і «На острові».
Пам’яткою їхніх стосунків лишився один із найзначніших епістолярних циклів Коцюбинського, найбільший кількісно: 335 листів і записок до Олександри. У хронологічному розташуванні їх можна розглядати як своєрідний інтимний щоденник, подекуди близький до духовної сповіді. У період їхнього реґулярного листування (1906–1913) Аплаксіна була найближчим, задушевним кореспондентом письменника. «Единственной, любимой, милой Шурочке» він довіряв свої почуття й думки, творчі задуми, свій внутрішній конфлікт віри в життя з поглибленим хворобою трагічним світовідчуттям. Листи до Аплаксіної являють читачам повсякденний плин життя Коцюбинського і водночас відслоняють складний світ письменникової уяви та переживань.
Публікація листів 1938 року містила чимало купюр, на той час неуникненних: вилучено згадки про зв’язки Коцюбинського з «ворогами радянської влади» (Грушевським, Чикаленком, Шаляпіним) і всілякі інтимні подробиці. У новому виданні, яке вийшло в світ у рамках науково-видавничої програми Інституту Критики й Українського наукового інституту Гарвардського університету за фінансової підтримки УНІГУ та Наукового товариства ім. Шевченка в Америці з Фонду ім. Наталії Данильченко, упорядник Володимир Панченко (за участи Алли Диби та Степана Захаркіна) вперше подає весь корпус листів із вичерпною повнотою.
Том супроведено статтею Михайлини Коцюбинської та докладними, заснованими на скрупульозному аналізі різнорідних джерел (архівні матеріяли, до яких іще не зверталися дослідники, реґіональні періодичні й історико-краєзнавчі видання, студії закордонних науковців) коментарями Степана Захаркіна. Детально відтворено як чернігівське середовище Коцюбинського, так і оточення письменника в Києві, Криму, Львові, Кононівці, у карпатських подорожах, у Львові та Відні, на Капрі. Вперше доказово датовано низку листів без відповідних авторських позначень і деякі відомі світлини Коцюбинського. Проаналізовано паралелі між листами до Аплаксіної і художніми творами Коцюбинського. Так само вперше надруковано частину ілюстративного матеріялу.
Знайомство Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної, яке розпочалося 1902 року, спочатку не вістувало нічого незвичайного. Та невдовзі взаємна симпатія між 48-літнім батьком чотирьох дітей і молодшою за нього на шістнадцять років учорашньою гімназисткою переросла у тривале й глибоке почуття, яке наснажувало письменника впродовж останнього десятиріччя його творчости, коли постали такі шедеври, як «Internezzo» і «Сон», «Тіні забутих предків» і «На острові».
Пам’яткою їхніх стосунків лишився один із найзначніших епістолярних циклів Коцюбинського, найбільший кількісно: 335 листів і записок до Олександри. У хронологічному розташуванні їх можна розглядати як своєрідний інтимний щоденник, подекуди близький до духовної сповіді. У період їхнього реґулярного листування (1906–1913) Аплаксіна була найближчим, задушевним кореспондентом письменника. «Единственной, любимой, милой Шурочке» він довіряв свої почуття й думки, творчі задуми, свій внутрішній конфлікт віри в життя з поглибленим хворобою трагічним світовідчуттям. Листи до Аплаксіної являють читачам повсякденний плин життя Коцюбинського і водночас відслоняють складний світ письменникової уяви та переживань.
Публікація листів 1938 року містила чимало купюр, на той час неуникненних: вилучено згадки про зв’язки Коцюбинського з «ворогами радянської влади» (Грушевським, Чикаленком, Шаляпіним) і всілякі інтимні подробиці. У новому виданні, яке вийшло в світ у рамках науково-видавничої програми Інституту Критики й Українського наукового інституту Гарвардського університету за фінансової підтримки УНІГУ та Наукового товариства ім. Шевченка в Америці з Фонду ім. Наталії Данильченко, упорядник Володимир Панченко (за участи Алли Диби та Степана Захаркіна) вперше подає весь корпус листів із вичерпною повнотою.
Том супроведено статтею Михайлини Коцюбинської та докладними, заснованими на скрупульозному аналізі різнорідних джерел (архівні матеріяли, до яких іще не зверталися дослідники, реґіональні періодичні й історико-краєзнавчі видання, студії закордонних науковців) коментарями Степана Захаркіна. Детально відтворено як чернігівське середовище Коцюбинського, так і оточення письменника в Києві, Криму, Львові, Кононівці, у карпатських подорожах, у Львові та Відні, на Капрі. Вперше доказово датовано низку листів без відповідних авторських позначень і деякі відомі світлини Коцюбинського. Проаналізовано паралелі між листами до Аплаксіної і художніми творами Коцюбинського. Так само вперше надруковано частину ілюстративного матеріялу.
Знайомство Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної, яке розпочалося 1902 року, спочатку не вістувало нічого незвичайного. Та невдовзі взаємна симпатія між 48-літнім батьком чотирьох дітей і молодшою за нього на шістнадцять років учорашньою гімназисткою переросла у тривале й глибоке почуття, яке наснажувало письменника впродовж останнього десятиріччя його творчости, коли постали такі шедеври, як «Internezzo» і «Сон», «Тіні забутих предків» і «На острові».
Пам’яткою їхніх стосунків лишився один із найзначніших епістолярних циклів Коцюбинського, найбільший кількісно: 335 листів і записок до Олександри. У хронологічному розташуванні їх можна розглядати як своєрідний інтимний щоденник, подекуди близький до духовної сповіді. У період їхнього реґулярного листування (1906–1913) Аплаксіна була найближчим, задушевним кореспондентом письменника. «Единственной, любимой, милой Шурочке» він довіряв свої почуття й думки, творчі задуми, свій внутрішній конфлікт віри в життя з поглибленим хворобою трагічним світовідчуттям. Листи до Аплаксіної являють читачам повсякденний плин життя Коцюбинського і водночас відслоняють складний світ письменникової уяви та переживань.
Публікація листів 1938 року містила чимало купюр, на той час неуникненних: вилучено згадки про зв’язки Коцюбинського з «ворогами радянської влади» (Грушевським, Чикаленком, Шаляпіним) і всілякі інтимні подробиці. У новому виданні, яке вийшло в світ у рамках науково-видавничої програми Інституту Критики й Українського наукового інституту Гарвардського університету за фінансової підтримки УНІГУ та Наукового товариства ім. Шевченка в Америці з Фонду ім. Наталії Данильченко, упорядник Володимир Панченко (за участи Алли Диби та Степана Захаркіна) вперше подає весь корпус листів із вичерпною повнотою.
Том супроведено статтею Михайлини Коцюбинської та докладними, заснованими на скрупульозному аналізі різнорідних джерел (архівні матеріяли, до яких іще не зверталися дослідники, реґіональні періодичні й історико-краєзнавчі видання, студії закордонних науковців) коментарями Степана Захаркіна. Детально відтворено як чернігівське середовище Коцюбинського, так і оточення письменника в Києві, Криму, Львові, Кононівці, у карпатських подорожах, у Львові та Відні, на Капрі. Вперше доказово датовано низку листів без відповідних авторських позначень і деякі відомі світлини Коцюбинського. Проаналізовано паралелі між листами до Аплаксіної і художніми творами Коцюбинського. Так само вперше надруковано частину ілюстративного матеріялу.
