Для того, щоб описати свої непрості стосунки з наймолодшим сином, Г. Фрайгоф, норвезький перекладач, критик, редактор та романіст, обрав найінтимнішу та найчеснішу форму — лист. Лист людини, яка щиро намагається зрозуміти іншого, до того ж таки іншого, який прагне зрозуміти світ і своє місце у ньому. Лист батька до сина. До Ґабріеля, якому у віці трьох років діагностували аутизм. Фрайгоф правдиво і зворушливо пише про їхні розмови, пригоди та сварки, про взаємини в сім’ї та синові досягнення. Про такий важливий для них ландшафт — сувору землю «для життя, а не для туристів», що утримує, ніби якір, і не дає потонути. Про батьківську гордість та безумовну любов, яка бере гору попри всі складнощі й непорозуміння.

Ця ніжна й подекуди глибоко відверта оповідь нагадує про чар дитинства і силу родини. Тому звернена до всіх батьків, які хочуть зрозуміти і прийняти свою дитину, не зважаючи ні на що.