Ця книга — не просто літопис життя автора. Написана філософом, шістдесятником, дисидентом і політв’язнем совєтських концтаборів, вона є результатом його особливого підходу до пам’яті про події минулого як важливого джерела майбутніх осмислень, стрижня, на який нанизується наше існування, адже самореалізація особистості неможлива без цього містка між минулим і майбутнім — неодмінної умови знання і мислення. Рівні, стримані інтонації розповіді не завадять читачеві відчути емоційно-поетичну напругу сприйняття подій, яка поєднується в автора зі строго раціоналістичною їх оцінкою і суто науковою вимогливістю до себе. Саме ця безкомпромісна вимогливість змусила його йти шляхом єдності думки і діла, що за тодішніх реалій цілком логічно привело його до конфлікту з владою. Цінними для сучасного читача є міркування Василя Лісового (1937—2012) щодо багатьох аспектів політики, культури, філософії, релігії, масової ментальності тощо. Поезії автора є найгострішим виявом духу свободи за умов згубної задухи радянської дійсності.