Стрий
Стрий
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 70 / 2012
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Із долин там видно бар’єр гір від Ужоцького до Пантирського перевалу. Схилами тих гір ліси збігають до вод Свічі, Лімниці, Чечви, Бистриці. Поміж тих лісів світять осокориною вичовгані жолоби «різарні», крутосхилами яких спливають униз стовбури гірських ялин. Чутно тонкий посвист локомотива, коли він працьовито тягне вузькоколійкою довгий вантаж деревини до брошнівських тартаків, де її перетруть на небосяжні розсипи золотистої тирси. Дики риють у старих австрійських окопах, які тягнуться гірськими маківками в густих заростях карликової сосни. Внизу, серед каміння потоку, витріщають очі струги.
Потім поетів край переходить у пониззя, поля, села, селища, сховані в гущавині дерев. Осмолода, Верхнє Синьовидне, Болехів, Солотвин. Над ними ґонти і бляха церковних бань, на зелених вигонах, понад стоячою вже водою стада гусей, смуги вибілюваного полотна. Калина росте «широколиста», горобина, ясен, бук, черешня, ліщина, глід. Дурманить запах коноплі, чутний із садів, дурманить запах горілки із відчинених дверей шинку. Гудять і дзижчать, мов еолові арфи, телеграфні дроти вздовж закуреного гостинця. Човен шкрябає по дну, коли підходить до зарослих верболозом берегів ріки.
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Він пучнявіє і надимається від наростаючих у ньому газів, пітніє і набрякає якимось надміром соків, смол, просякнутий ропою, тлустий від воску, фосфатів, солоний від солі, води його веселково міняться від тонкого шару олій і гасу, порозливаних на них. Посеред полів і на схилах пагорбів стоять там ліси чорних бурильних веж, нафтових свердловин, резервуарів, і поночі там шугають гейзери пари, і світяться сузір’я електроламп Тустанович, Дашави, Старуні, Калуша. Цей край зроджує зі свого лона потвор і дивовиж, драконів, кістяки й тіла делювіальних рептилій, щоб додати й збудити поетичну фантазію.
Але назовні, удень там погідно й маломістечково. Залізничні майстерні, повітова управа, сірникова фабрика «Ватра», готель Кофлерів, єврейські крамнички, гарнізон, гімназія, трафіка, пофарбована в діагональну смужку, ген віддалік синіє пила – сьєра Карпат. Річка засипала своє русло обточеними водою каменюками, і піниться, і реве крізь вузькі горловини, омиває підпори мосту, щоб раптом розлилися спокійними та лінивими глибинами її лагідні й солодкі, наче кохані обійми, води.
Зиґмунт Гавпт
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 70 / 2012
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Із долин там видно бар’єр гір від Ужоцького до Пантирського перевалу. Схилами тих гір ліси збігають до вод Свічі, Лімниці, Чечви, Бистриці. Поміж тих лісів світять осокориною вичовгані жолоби «різарні», крутосхилами яких спливають униз стовбури гірських ялин. Чутно тонкий посвист локомотива, коли він працьовито тягне вузькоколійкою довгий вантаж деревини до брошнівських тартаків, де її перетруть на небосяжні розсипи золотистої тирси. Дики риють у старих австрійських окопах, які тягнуться гірськими маківками в густих заростях карликової сосни. Внизу, серед каміння потоку, витріщають очі струги.
Потім поетів край переходить у пониззя, поля, села, селища, сховані в гущавині дерев. Осмолода, Верхнє Синьовидне, Болехів, Солотвин. Над ними ґонти і бляха церковних бань, на зелених вигонах, понад стоячою вже водою стада гусей, смуги вибілюваного полотна. Калина росте «широколиста», горобина, ясен, бук, черешня, ліщина, глід. Дурманить запах коноплі, чутний із садів, дурманить запах горілки із відчинених дверей шинку. Гудять і дзижчать, мов еолові арфи, телеграфні дроти вздовж закуреного гостинця. Човен шкрябає по дну, коли підходить до зарослих верболозом берегів ріки.
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Він пучнявіє і надимається від наростаючих у ньому газів, пітніє і набрякає якимось надміром соків, смол, просякнутий ропою, тлустий від воску, фосфатів, солоний від солі, води його веселково міняться від тонкого шару олій і гасу, порозливаних на них. Посеред полів і на схилах пагорбів стоять там ліси чорних бурильних веж, нафтових свердловин, резервуарів, і поночі там шугають гейзери пари, і світяться сузір’я електроламп Тустанович, Дашави, Старуні, Калуша. Цей край зроджує зі свого лона потвор і дивовиж, драконів, кістяки й тіла делювіальних рептилій, щоб додати й збудити поетичну фантазію.
Але назовні, удень там погідно й маломістечково. Залізничні майстерні, повітова управа, сірникова фабрика «Ватра», готель Кофлерів, єврейські крамнички, гарнізон, гімназія, трафіка, пофарбована в діагональну смужку, ген віддалік синіє пила – сьєра Карпат. Річка засипала своє русло обточеними водою каменюками, і піниться, і реве крізь вузькі горловини, омиває підпори мосту, щоб раптом розлилися спокійними та лінивими глибинами її лагідні й солодкі, наче кохані обійми, води.
Зиґмунт Гавпт
Незалежний культурологічний часопис «Ї» число 70 / 2012
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Із долин там видно бар’єр гір від Ужоцького до Пантирського перевалу. Схилами тих гір ліси збігають до вод Свічі, Лімниці, Чечви, Бистриці. Поміж тих лісів світять осокориною вичовгані жолоби «різарні», крутосхилами яких спливають униз стовбури гірських ялин. Чутно тонкий посвист локомотива, коли він працьовито тягне вузькоколійкою довгий вантаж деревини до брошнівських тартаків, де її перетруть на небосяжні розсипи золотистої тирси. Дики риють у старих австрійських окопах, які тягнуться гірськими маківками в густих заростях карликової сосни. Внизу, серед каміння потоку, витріщають очі струги.
Потім поетів край переходить у пониззя, поля, села, селища, сховані в гущавині дерев. Осмолода, Верхнє Синьовидне, Болехів, Солотвин. Над ними ґонти і бляха церковних бань, на зелених вигонах, понад стоячою вже водою стада гусей, смуги вибілюваного полотна. Калина росте «широколиста», горобина, ясен, бук, черешня, ліщина, глід. Дурманить запах коноплі, чутний із садів, дурманить запах горілки із відчинених дверей шинку. Гудять і дзижчать, мов еолові арфи, телеграфні дроти вздовж закуреного гостинця. Човен шкрябає по дну, коли підходить до зарослих верболозом берегів ріки.
Тамтешній край инакший, ніж звичайні околиці. Він пучнявіє і надимається від наростаючих у ньому газів, пітніє і набрякає якимось надміром соків, смол, просякнутий ропою, тлустий від воску, фосфатів, солоний від солі, води його веселково міняться від тонкого шару олій і гасу, порозливаних на них. Посеред полів і на схилах пагорбів стоять там ліси чорних бурильних веж, нафтових свердловин, резервуарів, і поночі там шугають гейзери пари, і світяться сузір’я електроламп Тустанович, Дашави, Старуні, Калуша. Цей край зроджує зі свого лона потвор і дивовиж, драконів, кістяки й тіла делювіальних рептилій, щоб додати й збудити поетичну фантазію.
Але назовні, удень там погідно й маломістечково. Залізничні майстерні, повітова управа, сірникова фабрика «Ватра», готель Кофлерів, єврейські крамнички, гарнізон, гімназія, трафіка, пофарбована в діагональну смужку, ген віддалік синіє пила – сьєра Карпат. Річка засипала своє русло обточеними водою каменюками, і піниться, і реве крізь вузькі горловини, омиває підпори мосту, щоб раптом розлилися спокійними та лінивими глибинами її лагідні й солодкі, наче кохані обійми, води.
Зиґмунт Гавпт
