Кожна новела Сергія Осоки — то маленька велика історія простої людини, яку, можливо, ніхто б і не помітив на цій землі, якби не уважний майстер слова. Бо він не просто пише, а створює кількома мазками тривимірну картину людського життя: здається, можна прислухатися і почути, як шелестить очерет, сплескує риба в ставку, як падають яблука, риплять старі двері, як змішується з вітром людське зітхання, приглушений сміх чи схлип. А ще можна відчути запахи — то густі і щільні, аж забиває памороки, то леткі і прозорі, як аромат квітки. Десь у цьому 3D-форматі можна побачити людину, з усіма її прекрасними і потворними рисами, з шорсткими поверхнями і глибокими западинами її бентежної душі. Здається, сюжети цих новел малі чи другорядні, але то лише ключ, який відкриває портал, через який потрапляєш у світ великої літератури.