Поезія й пісні Загрудного глибоко закорінені в нашу українську, ще язичницьку, праісторію. Вони життєлюбні, життєствердні опромінені весняною, Дажбожою красою. Від них віє чимось таким первісно-трипільсько-рідним, що аж серце заходиться! Автор кличе маленького читача у володіння мудрого лелеки й дзвінкоголосого жайвора, туди, де пахнуть любисток і рута-мята, туди, де грає козацька кобза й обдаровує людей щедрий Коляда. Отже, він кличе того читача в дивосвіт вітчизни.