...Ці вірші зглибока. Око туди, зазвичай, не сягає, бо заклопотане хлібом насущним.

Вони вибиті з ритму покірної святості неочікуваним ударом долі. Сповнені розпачливих спроб порозумітися з Тим, Хто все вирішує в білому (який часто – чорний) світі. Розгубленість, безладдя в думках.

Кожен вірш – ціла любов і ціле життя, прозріння і біль... Все те, що проводить «багрову риску», за якою втрачене стає себездобутком.