У книзі вперше повністю публікуються відомі на сьогодні матеріали з історії відкриття золотих Михалківських скарбів, знайдених біля Борщева на Тернопільщині в 1876 і 1897 роках. На підставі архівних матеріалів, а також інформацій у збірниках та в газетних статтях кінця ХІХ-поч.ХХ ст., які стосуються умов відкриття і збереження Михалківських скарбів, автори прийшли до висновку, що значна частина золотих предметів знаходилась при захороненнях першої половини ІХ-поч.VІІІ ст. до нар. Хр. Автори підтримують запропоноване раніше О.І.Тереножкіним припущення про існування окремої своєрідної групи пам’яток – михалківської, яка вже не належала до голіградської культури, але ще не переросла у західноподільську.Автори обґрунтовують висловлене А.Спіциним, А.Лебедянською та ін. припущення про приналежність Михалківських скарбів одному з аристократичних родів агатирсів, в яких вбачають близькоспоріднені спільноти (жрецькі роди-?), які на початку періоду раннього заліза розселились серед населення Балкан, Адріатичного узбережжя, Середнього Подунав’я (Далі), на Потиссі (Фокору), а, перейшовши північнокарпатські перевали – і на прилеглому Верхньому і Середньому Придністров’ї. В монографії також вперше подано копії оригінальних листів і нотатки людей, причетних до відкриття, оцінки та подальшої долі Михалківських скарбів, передусім власників найбільшої частини колекції коштовностей – родини графства Дідушицьких. Зі змісту листів виразно вимальовується трагічна доля цієї унікальної пам’ятки, перипетії зі збереженням, постійним намаганням продажу, і, по-суті, нерозуміння її наукової вартості. Крім того, також цілковита ігнорація польськими властями признання цього епохального відкриття власне на українських землях. Для науковців, викладачів історії, вчителів, студентів і всіх, хто цікавиться найдавнішим минулим рідного краю.